"Найулюбленіша справа - писати казки"

 На творах Наталі Забіли виросло кілька поколінь дітей. Критики характеризували її творчість як «материнську пісню, цікаву, барвисту, розумну, клопітку, дбайливу», а в передмові до одного з видань Наталю Забілу названо «однією з найвидатніших українських письменниць, які пишуть для дітей». У її біографії немає місця екзотичним, романтичним чи героїчним подробицям. Можливо, тому що на це просто не було часу. Адже Наталя Забіла повністю присвятила своє життя дитячій літературі. У її творчому доробку близько двохсот книг – вірші, повісті, оповідання, п’єси й драматичні поеми. Погодьтеся, це таки чимало, ба навіть – дуже багато.

Наталя Львівна Забіла народилася 5 березня 1903 року в Петербурзі у дворянській багатодітній родині з великими мистецькими традиціями. «Мій батько, – згадувала письменниця, – був сином академіка-скульптора Пармена Забіли і троюрідним племінником українського поета, друга Тараса Шевченка Віктора Забіли. Батькова рідна тітка була дружиною російського художника Миколи Ге. Мама не вміла співати, а втім, укладаючи дітей спати, читала напам’ять вірші, що їх вона знала безліч. Не дивно, що майже всі ми змалку любили складати вірші та казки. Це було для нас найулюбленішою розвагою». Дівчинка зростала в атмосфері захоплення художнім словом, музикою, живописом, багато читала. Із самого дитинства вона писала вірші, казки й оповідання. Писала, як пізніше зазначила, «сама для себе, не надаючи серйозного значення цій справі й аж ніяк не гадаючи робити з цього свою основну професію». Однак сталося зовсім інакше…

1917 року, після жовтневого перевороту, родина переїхала в Україну й оселилася в селищі Люботин під Харковом – з того часу починається український період її життя. Батько залишився в Петербурзі, тому старшим дітям довелося багато працювати, аби якось вижити. Наталя закінчила прискорений курс гімназії, а потім заочно вступила на історичне відділення Харківського інституту народної освіти. Паралельно з навчанням Наталя працювала – кілька років учителювала в школі. Роки вчителювання багато дали майбутній письменниці – вона отримала чимало безпосередніх вражень про учнівське життя, навчилася в кожному малюкові бачити особистість. І в цей час не припиняла писати – це були твори для дітей, проза й поезія.