Лесина любов до України

 

ЛЕСИНА ЛЮБОВ ДО УКРАЇНИ

У творчості поетеси значне місце відведено національній ідеї, любові до рідного краю та обстоюванню прав народу, розповіла Марія Чашук. Саме родина заклала в Лесі громадянську свідомість, національну гідність, любов до рідної мови, українського фольклору та традицій.

“Згадаймо хоча б драму-феєрію “Лісова пісня”, у якій Леся пише не тільки про людські взаємини, а і про красу природи рідного краю, різноманітність фольклорних образів та вірувань, як-от замовляння тощо”, – наголосила Марія Чашук.

Де б не була поетеса, завжди згадувала про свій рідний край. Так, під час перебування в Криму, вона написала твір “Іфігенія в Тавриді” (1898). У ньому головна героїня, перебуваючи в неволі та тузі за батьківщиною, промовляє:

           "А в серці тільки ти,

Єдиний мій, коханий рідний краю!”

Лесі Українці надзвичайно боліла тема бездержавності українського народу, який тоді був під владою російської імперії. Сама поетеса називала себе ув’язненою в цій імперії.

Тож своєю місією вважала піднімати народ на боротьбу за допомогою слова. Його ж обрала за свою головну зброю:

“Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, у руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем для катів”.

Відтак у поезії “До товаришів” Леся Українка закликала молоде покоління не мовчати, продовжувати боротьбу своїх попередників та наполегливо добиватися кращої долі для України. Бо “терпіть кайдани, то несвітський сором”.

“Що ж, браття, мовчите? Чи втішені собою,

Що вже й докори сі вас не проймуть?

Чи так задавлені неволею, журбою?

Чи, може, маєте яку яснішу путь?

Подаймо їм великую розвагу,

Скажім і докажім, що ми бойці сами;

А ні, то треба мать хоч ту сумну одвагу –

Сказать старим бойцям: не ждіть, не прийдем ми!