"Безмежний світ моєї уяви"

                   "Безмежний світ моєї уяви "

 Наше сьогодення переповнене фантазіями, мріями, уявою. І ці фантазії, на мою думку, відіграють чималу роль у нашому житті.Людина чи дитина без мрій та сподівань майже те саме, що й квітка без запаху, ніби пташка без крил.Мені здається що без фантазії наше життя стало б суворим, сірим, нудним, буденним та навіть, у якійсь мірі, марним.Щодня ми маємо змогу придумувати, вигадувати щось нове, унікальне,особливе,казкове, а воно береться саме із уяви,завдяки силі думки. Я впевнена, що не минає й дня, щоб ми щось не уявили чи придумали.Можливо, це "щось" якесь дивне, незрозуміле чи марне, але ж ми ви таке його сфантазували! 

У кожної людини уява,фантазія індивідуальна.Одного казкового вечора, коли я прочитала цікаву книгу "Пригоди Аліси в країні чудес".Я собі уявляла як би я поступила в тій ситуації яка склалася в неї.Та почала уявляти, як би це відбувалося. От якби я пішла з мамою та сестро на город і там мені було нудно. Але раптом я побачила різнокольорового метелика, який був ніби метелик, але ніби і муха, чим мене і зацікавив. Тож я вирішила поспостерігати  за ним. Раптом він сів на квітку ромашку і зник. Мені стало цікаво куди, і я почала оглядати цю квітку.Коли раптом доторкнулася до неї і я перемістилася в дуже красивий сад. У саду було дуже багато різних квітів,але вони були дуже дивні: вони могли говорити, також було багато дерев, але вони були на вигляд дуже суворі, а брови їхні були насуплені.А також я побачила цікавих птахів, які дуже гарно співали та гомоніли.Але мені було дуже цікаво, куди я потрапила.Я вирішила поцікавитись у квітів куди я потрапила і чи не бачили вони метелика схожого на муху.Вони мені сказали, що я потрапила у чарівний сад. Все навкруги здавалося дивним, тож вирішила попрямувати дальше. Коли, роглядавши все навкруги, я раптом побачила знову цього дивного метелика і швиденько попрямувала за ним. Він кудись дуже поспішав і зникав. І тут раптом з'явився маленький будиночок, мені здалося що це ляльковий будиночок. Заглянувши одним оком крізь маленький отвір, я побачила там ніби бджоли, ніби мурашки. Дуже дивні на вигляд. Вони мали хвости і великі вуха. Вони сперечалися у кого довший хвіст та у кого більші вуха. Я вирішила зупинити їхню суперечку та допомогти. Але будиночок залишався маленьким. І раптом я побачила яблуко і воно сказало: З'їж мене! Відкусивши кусочок, я почалася зменшуватися, зарозміром личинки і тут я побачила малинку вона також сказала: "З' їж мене!" Трішки відкусила  і стала зарозміром з бджоли і у мене появилися крила. Тоді я з легкістю потрапила до них, вирішити їхню суперечку. Прийняли вони мене не дуже люб'язно. Але мені було байдуже. У мене виникла ідея кроками виміряти їхні хвости, у кого був найдовший той переміг у суперечці. Але як виявилося у них хвости були однакового розміру. І переможця не було. Тоді вони розсердилися і викинули мене з їхнього будиночку. Але потрібно було збільшитися, ну і крила мені неподобалися. Тоді я знову побачила малинку, швиденько з'їла, щоб збільшитися, але цього було занадто багато. І я збільшилась до велетенських розмірів. І крила незникли. На верхівці дерев я побачила пташок, які гарно співали. Але коли вони мене побачили, то дивилися на мене величезними очима і говорили людським голосом. Але ж мені потрібно було зменшитися, щоб дістати яблуко. Коли я його дістала, відкусила зовсім трішки і зменшилась до своїх розмірів, і крила зникли. Але я знову побачила метелика схожого на муху, я швидко попрямувала за ним. Раптом він сів знову на одну з квіточок, яка була не схожа на інших, яка привернула мою увагу і знову він зник кудись в невідоме. Тоді я також вирішила доторкнутися до квіточки, та раптом я з'явилася на городі, побачила сестру з мамою, які уже справилися з роботою та ішли додому, шукаючи мене. Тоді я зрозуміла, що я просто заснула і ті пригоди були плід моєї уяви. Але і все це виявилося нереальним, тому що я лежала на своєму ліжечку і просто уявляла ці події які, відбувалися та фантазувала.

Ми часто чуємо, що творча людина  - це не спосіб життя, а діагноз, і багато інших безпідставних припущень. Так кажуть люди, які не змогли в собі розкрити талант, який був подарований їм Богом. Творча людина відчуває цей світ злегка інакше. Тож, не слід цуратися чи соромитися того, що спало вам на думку, бо можливо саме ви станете ще одним відкривачем чогось оригінального!..